Інвестиції в нерухомість незабаром стануть невигідними

Уже більше року в ящиках податкової адміністрації порошиться проект закону "Про податок на нерухоме майно (нерухомість)". Як відзначається в заключних положеннях проекту, документ набуде чинності з 1 січня 2006 року. Або не вступить, як і торік, оскільки його обговорення не внесене до порядку денного Верховної Ради. Дуже вже багато зацікавлених приватних підприємців і риелторов морщаться від самої думки про можливі податки на нерухомість. Зате налоговики ставляться до проекту якщо не з оптимізмом швидкого втілення, то з розумінням, що втілювати все-таки потрібно.

блог про страхування

Впровадження податку на нерухоме майно наблизить податкове законодавство України до діючих систем оподатковування розвинених країн. Сьогодні на пострадянському просторі тільки в Україні й Таджикистані немає податку на нерухомість. Більше того, у Євросоюзі всі будинки й спорудження обкладаються податками, із чого напрошується висновок - нам теж це потрібно. Упровадження закону повинне скоротити випадки відхилення від оподатковування доходів фізичних осіб, оскільки він є своєрідним вимірювальним устроєм реального, а не формально задекларованого багатства громадянина.

І навряд чи проект стане законом уже цього року, як записано в заключних положеннях. Голова ГНАУ Олександр Киреев сказав, що миттєвого введення оподатковування, коли ні громадяни, ні платники податків, ні самі податкові органи не готові до такого кроку, бути не повинне. І відразу додав: <Я думаю, два-три року - це шлях від суспільного обговорення до прийняття й впровадження цього закону>.

Відповідно до проекту, у Кабміну є меcяц від дня опублікування закону, щоб затвердити порядок проведення оцінки нерухомого майна громадян і визначити орган, що буде вести державний реєстр прав власності на майно.

Після двох місяців від дня опублікування закону Кабмін повинен забезпечити проведення загальної інвентаризації для завершення формування інформаційної системи даних про об'єкти нерухомого майна. Тобто перевірити й оцінити кожний квадратний метр кожної квартири. Такий ривок торік здійснити було не під силу, тому уряд виступив з ініціативою відстрочки, щоб підготуватися. По тимі ж причинам він відкладений і цього року.

Наведені факти свідчать: незалежно від чинності лобіювання, закон про податок на нерухоме майно в найближчому майбутньому введуть. Тільки от питання: коли наскочить це майбутнє й у якій саме редакції? Глава ГНАУ Олександр Киреев виразив упевненість, що за два-три прогнозованих років статті не перетерплять відчутних змін.

Налоговики пропонують наступне: з набранням законом чинності будуть обкладатися податком всі матеріальні об'єкти, що підпадають під визначення першої групи основних фондів відповідно до Закону <Про оподаткування прибутку підприємств>. Зокрема, це стосується житлових будинків або їхніх частин (квартир), садових будинків (дач), гаражів і т.д. При цьому проект передбачає надання органам місцевого самоврядування права встановлювати ставки оподатковування будинків і споруджень, але не вище 1% бази оподатковування.

Як заявляють чиновники, впровадження податку на нерухоме майно спрямовано на оподатковування заможних верств населення й не буде обтяжувати малозабезпечених власників будинків, оскільки для них передбачені соціальні пільги. А це, в ідеальному випадку, виводить чималу кількість населення країни із числа платників податків. Якщо родина (фізичні особи, що складаються в шлюбних відносинах або мають кревному спорідненні, що спільно проживають в одному будинку, зв'язані загальним побутом, що мають взаємні права й обов'язки) постійно проживає протягом року у квартирі, площа якої не перевищує 200 квадратних метрів, то ні копійки в такому випадку держава стягувати з неї не має права. Якщо ж площа квартири більше чим <безкоштовна двохсотка>, то платити податок прийде тільки із зайвих метрів. Слід зазначити: кількість житлових приміщень, що перевищують таку планку, по даним агентства нерухомості <Благовіст>, становить 1-1,5% у всій державі. Належать вони, як правило, самим багатим громадянам. З огляду на цей факт, можна припустити, що перспективою змусити олігархів поділитися їхнім багатством перед виборами в черговий раз хочуть порадувати електорат. І сума податку буде залежати від бази оподатковування будинку (простіше говорячи - певної органами місцевого самоврядування ціни квартири, від якої щорічно будуть відраховувати 1%). Її будуть обчислювати шляхом множення загальної площі будинку у квадратних метрах на середню вартість одиниці виміру будинку (вона буде залежати від матеріалу, з якому зроблені стіни, місця розташування, призначення будинку, інших факторів).

І тут починається саме цікаве - якщо квартира протягом року не заселена, те самі більші витрати після упровадження закону понесуть підприємці, що скуповують нерухомість, вкладаючи в неї свої кошти. Оскільки чим більше така площа, тим вище на неї податкова ставка. Залишати квартири <про запас> або зберігати гроші, вкладаючи їх у нерухомість, стане невигідно.

Щоб не втрачати кошти, у власників будинків є три виходи. Перш і самий логічний - переселитися в незайняту квартиру й платити більше низьку податкову ставку (або взагалі її не платити, якщо жити родиною весь рік).

Другий - продати незайняті території й повернути собі кошти, витрачені на придбання. Але такий вихід забезпечить лише разове уливання в кишеню. За умови, звичайно, що ціни на нерухомість не впадуть і вчасно найдеться покупець, тому що з упровадженням закону прийде платити податок і за продаж нерухомості. Міністерство фінансів ще рік назад запропонувало такий збір із продажу нерухомого майна: квартири площею до 100 квадратних метрів - один відсоток доходу, понад 100 квадратні метри - від одного до п'яти відсотків, гаражі та інші будинки - п'ять відсотків.

Третій вихід - висновок лізингового (орендного) договору з людьми, які за законом повинні платити податок зі своєї кишені. Отже, власник квартири не тільки позбувається від головного болю з оподатковуванням, але й буде одержувати стабільні щомісячні надходження. Таким чином, швидше за все, надійде більшість власників.

Ще одна тонкість закону про податок на нерухоме майно в тім, що щороку база оподатковування буде перевизначатися, і раз у три-п'ять років буде переоцінюватися середня вартість одиниці виміру будинку. Тобто, якщо на ринку ціни на нерухомість зростуть, то відповідно зросте відсоток податку й жителям прийде платити більші суми. І тут можна припустити, що разом із введенням нових правил гри ціни на житло впадуть. Оскільки, по-перше, впливові люди всіляко будуть лобіювати зниження цін на ринку нерухомості, щоб знизити податкові ставки на приналежні їм будинку. А по-друге, багато власників незаселених квартир будуть продавати їх, щоб, один раз сплативши податок на продаж, уникнути щорічної плати податку на нерухомість.

Дачі й заміські будинки також підлягають оподатковуванню. І в таких будинках не обкладаються податками тільки 80 квадратних метрів житлової площі. А якщо в будинку постійно проживає хоча б одна людина, то не обкладаються податками й прилеглі нежитлові приміщення (стайні, льоху, комори й т.д.). Якщо будинок коштує порожній - будь люб'язний, плати повну ставку за всі будинки плюс ставку за володіння землею.

І всі тут начебто складається для держави добре, але якщо подивитися з іншого погляду... По-перше, по вже згаданим даним <Благовісту>, тільки 1-1,5% громадян України є власниками квартир площею понад 200 квадратні метри. Проте дуже багато таких власників є депутатами Верховної Ради, що і повинна затвердити невигідний для неї законопроект. Виникає закономірне питання: коли совість державних чоловіків нарешті переважить їхні власні інтереси?

По-друге, цікава ситуація складається з одиницею виміру будинку. Ця складова бази оподатковування, як ми вже відзначали, залежить зокрема від матеріалу, з якого зроблені стіни. Тому, щоб знизити податкові ставки, кмітливі люди й будівельні компанії будуть віддавати перевагу бетоноконструкциям і шлакоблокам замість цегли, що, при сплаті податків підкине свій відсоток. Можна заперечити, що сума, на яку збільшиться ставка в цьому випадку, буде незначної, але крапля до краплі - вийде море...

По-третє, закон сприяє подальшій урбанізації населення України. Адже безкоштовно в місті можна проживати на 200 квадратних метрах, а за містом - тільки на 80. Тобто в одноповерховому будинку з одними-двома кімнатами.

По-четверте, недоліками урядового документа є його яскраво виражена фіскальна спрямованість, обов'язковість для всіх без винятку платників податків пред'являти декларацію про майнове положення й доходи, а також повідомляти про важливі зміни нерухомого майна.

По-п'яте, занадто складне адміністрування нового податку, відповідно до якого передбачений розрахунок бази оподатковування окремо по кожному будинку. Така процедура дуже складна й дорога. Тому набагато доцільніше було б проводити масову оцінку з обліком заздалегідь певних критеріїв.

Як себе виявить на практиці закон про податок на нерухоме майно, важко прогнозувати з беззастережною впевненістю. Поки. Але вже зараз можна сказати, що в бюджети великих власників лізуть нові податки. Наскільки ці податки <непомірні>, стане зрозуміло по коливаннях на ринку й ступені стурбованості зацікавлених осіб. Мені ж хотілося б вірити, що українці не тільки візьмуть у європейців законодавчу канву, але й поступово почнуть перебиратися в невеликі симпатичні заміські котеджі.

рекламулька. одна маленька рекламка, ще тошки ой ще одна і ось ще рекламка

Осторожно ! Кредит.

Всі віки покірні не тільки любові, але й бажанню пожити в кредит. Однак не завжди бажання збігається з можливостями. Найчастіше позичальники не здатні реально оцінити свої кредитні можливості. І це може привести навіть до втрати всього нажитого майна. Наприклад, от яка історія трапилася в родині нашого товариша по службі.

Сашко М. - людина інтелігентний, кандидат наук, і не любить анекдотів про тещу. Тому він довго м'явся, перш ніж розповісти мені свою реальну історію, настільки схожу на анекдот. Його теща, жінка невгамовна, колишній працівник ЦК ВЦСПС, побачила в магазині телевізор і купила його в кредит. Жінці - 70 років, крім пенсії в 4200 рублів інших доходів у неї немає. На ці гроші й прокормитися складно, не те що погашати кредит, особливо якщо суми повернення набагато перевищують очікувані. Промучившись пари місяців і зрозумівши, що кредит їй не під силу, бабуся відправилася закладати в ломбард своє нехитре рухоме майно - ланцюжка, кільця й нещасливий телевізор. На виручені гроші погасила кредит. А золото й телевізор так і залишилися в ломбарді.



На цьому б історія й закінчилося, якби кредитний вірус, схоже, не вразив пенсіонерку остаточно. Не пройшло й пари місяців, як наша бабуся купила в кредит електроплиту й микроволновку. Усе повторився знову: той же банк, та ж програма й погашення за рахунок майна. Цього разу бабуля розсталася й з меблями, продавши її сусідам "на дачу". Думаєте, на цьому історія закінчилася? Як би не так! Банк, вирішивши, що перед ним сверхнадежный позичальник, надіслав їй поштою кредитну карту з лімітом кредитування 50 тис. рублів. Добре, що не доларів! Сашина теща в банкоматах нічого не розуміла, що, втім, не перешкодило їй без консультацій з ріднею розібратися в кнопочках і обнулить карту.

Ріст тещиного добробуту й повна відсутність обстановки в будинку не залишилися не заміченими. Довідавшись про бабкіних кредитних досвідах, родичі прийшли в жах. Оскільки на коні тепер стояла квартира, на яку рідня мала цілком конкретні види й ніякий банк уступати її не збиралася. Теща ж увесь час повторювала про якийсь приз і, де сховала гроші, не визнавалася. Кредит за тещу Сашку довелося терміново погасити. Але як застрахуватися від подібних проблем у майбутньому? Є чи спосіб, що дозволяє контролювати одержання кредиту старими родителями, повнолітніми, але безвідповідальними дітьми й іншими в міру божевільними родичами?

"Такого способу, на жаль, немає. Банки намагаються страхуватися від угод з недієздатними громадянами, запитуючи від них права водія або дозвіл на носіння зброї, тобто документи, наявність яких припускає відсутність постановки на облік у психіатричному диспансері. Але це не завжди спрацьовує, - визнає начальник кредитного управління Банку проектного фінансування Станіслав Гундар. - Буває, що людина з медичної точки зору здоровий, однак відносно кредитів поводиться зовсім неадекватно. На практиці бували випадки, подібні описаному, тільки це стосувалося не бабусі, а досить дорослого сина, по боргах якого саме й платила бабуся-мати. Отож, вона написала й розіслала в усі відомі їй банки лист, у якому приводила ім'я й прізвище сина, його паспортні дані й переконливо просила більше його не кредитувати, тому що в неї ні грошей, ні майна вже не залишилося. Дуже смутне був лист, спрацювало чи ні - не знаю. А копію листа підшили у відділі безпеки в папку з реквізитами шахраїв і шахраїв всіх мастей".

У якімсь ступені банкіри страхують себе від подібних позичальників введенням обмежень. "Отут можливі різні варіанти. Це й обмеження за віком, і обов'язкова наявність підтвердженого доходу, і вимога по проходженню медичного огляду, і наявність поручителів по кредиту й т.д", - розповідає начальник керування кредитування фізичних осіб Транскредитбанка Григорій Иващенко. Наприклад, Импэксбанк вимагає обов'язкової трудової зайнятості (не менш 6 місяців по останньому місцю роботи), віку не молодше 21 року й не старше 55 років для жінок і 60 років для чоловіків, а також надання ряду документів, що дозволяють зробити висновки про кредитоспроможність і благонадійність позичальника.

"Кращий варіант у цій ситуації з погляду як банку, так і позичальника - це не допустити її в принципі. Ми споконвічно підходимо до складанню продуктів і відбору позичальників таким чином, щоб виплати по кредиту не ставали головною видатковою статтею бюджету наших клієнтів, - пояснює генеральний керуючий по роздрібних продуктах і послугам Міжнародного московського банку Олексій Аксьонов. - Тому ми маємо вимоги по співвідношенню доходів позичальника до видатків по кредиту. Залежно від продукту воно становить від 40 до 60%. Тобто при підтвердженому доході, наприклад, в $1000 позичальник не може платити по кредиту більше $400-600 на місяць. Крім того, ми маємо обмеження за віком для позичальників - вік позичальника на момент погашення кредиту повинен не перевищувати 55 років для жінок і 60 років для чоловіків, а мінімальний вік для одержання кредиту становить 21 рік. Це й дозволяє нам у принципі уникати ситуацій, описаних вище".

Але якщо банки при бажанні можуть захистити себе від виникнення подібних ситуацій, то в родини, по визнанню банкірів, таких способів немає. Їм лише залишається розсилати в банки депеші про некредитоздатності своїх родичів. "Юридично контролювати дії повнолітніх дієздатних осіб неможливо - відповідно до законодавства РФ вони вправі укладати різні угоди й одержувати кредити без обмежень", - затверджує начальник керування забезпечення діяльності й супроводи роздрібного кредитування Московського кредитного банку Ирина Ильчук. Але якщо таке раптом відбулося - у випадку утруднень родичам необхідно звернутися в банк для перегляду строків або інших параметрів кредиту, радить старший віце-президент Альфа-Банку Дмитро Ищенко. Банки не настільки кровожерливі, як представляється многим і, як правило, зважають на становище позичальників, що потрапили у важку ситуацію.

"У банку існує певний порядок роботи з позичальниками, що допустили прострочена заборгованість за кредитом. Так, якщо прострочення пов'язана з тимчасовими фінансовими утрудненнями або іншими поважними причинами (відрядженням, хворобою), банк дає клієнтові можливість погасити заборгованість, однак при цьому на суму простроченої заборгованості по поверненню кредиту й по сплаті відсотків нараховується неустойка відповідно до кредитного договору, - розповідає замдиректора департаменту розвитку роздрібного бізнесу Промсвязьбанка Лідія Герцена. - У виняткових випадках банк може надати позичальникові відстрочку погашення кредиту, змінюючи графік платежів за кредитним договором. Наприклад, якщо сумлінний позичальник, що звичайно акуратно вносить щомісячні платежі за кредит, втратив роботу й звертається в банк із проханням про надання такої відстрочки. Якщо ж у процесі роботи з позичальником з'ясовується, що людина ухиляється від погашення кредиту без поважних причин, ховається від співробітників банку, тоді ми звертаємося в суд з вимогою про дострокове повернення суми кредиту й підметів сплаті відсотків, а також неустойки відповідно до кредитного договору".

Платить, як показує практика, той, хто боїться втратити більше або в кого немає виходу. "На жаль, не завжди цією особою виявляється сам боржник", - визнають банкіри.

Страхование грузов

Виды страхования жизни

Колективна безвідповідальність

Щоб заманити вкладників, кредитні союзи в останні місяці стали активно захищати їхні права.

Сущность и функции денег

У червні-липні вони запустили відразу дві програми гарантування депозитів физлиц, аналогічних банківському Фонду гарантування внесків. Правда, до кожної з них в експертів є маса претензій - вони впевнені, що клієнти союзів, що лопнули, не зможуть безперешкодно одержати компенсації.

Ентузіазм вітчизняних КС, що щосили намагаються сподобатися вкладникам, пояснюють стрімким зростанням попиту на їхні кредитні продукти. Через обмеження потребкредитования з боку банків кількість заявок у КС за два літніх місяці збільшилося на 15-20% і, за прогнозами, у серпні приросте ще на 25-30%. Так що кредитні союзи, що наростили за перше півріччя, по даним Госфинуслуг, свій депозитний портфель на 90%, стали замислюватися про можливі ресурсні проблеми. Занадто незначними здаються їхні пасиви: на 1 липня обсяг вкладень громадян у КС склав лише 3,9 млрд грн., куди значніше цей показник у банків - 194 млрд грн. І це притім що сьогодні по ставках союзи серйозно обіграють своїх головних конкурентів: по даним Госфинуслуг, середня гривнева депозитна ставка КС цим летом становить порядку 25%, банків - 17-19% річних. Головною перевагою останніх експерти вважають наявність системи компенсацій для потерпілих від банкрутств - цього року виконується 10 років Фонду гарантування внесків физлиц, що відшкодовує клієнтам збанкрутілих финучреждений до 50 тис. грн.


Подібні системи гарантій почали вишиковувати й союзи, але без державної підтримки, як це було в банків. Наприкінці червня 36 КС створили Об'єднання кредитних союзів (ОКС) «Програма захисту внесків» для захисту коштів клієнтів через страхування. Правда, воно здійснюється в афілійованій Українській страховій компанії кредитних союзів: споконвічно вона була створена в 2007 р. польськими СК TUW SKOK і TU Zycie S.A, але три місяці назад формується на той момент ОКС викупило 25% страховика. «Зараз перші чотири КС (Азовські кредитні компанії, «Оберіг», «Самодопомога» і «Харківське кредитне суспільство») уклали пилотные договори страхування. Ми сподіваємося, що під кінець року всі учасники нашого об'єднання будуть страхувати депозити своїх вкладників», - розповів в інтерв'ю голова ОКС «Програма захисту внесків» Іван Вишневський. На перший погляд, механізм програми виглядає досить просто - кожний КС відраховує СК плату за страхування від ризику банкрутства. «Кошти перераховують сам союз за рахунок своєї операційної діяльності. Середня плата за страхування становить 0,6% від величини кожного внеску», - повідомив г-н Вишневський. Максимальна страхова сума по депозиті так само, як і в банків досягає 50 тис. грн. Теоретично цих грошей повинне вистачити для покриття компенсацій клієнтам: середній розмір депозиту в КС сьогодні не перевищує 23 тис. грн. Выгодоприобретателями по страховці є члени КС. Однак одного банкрутства союзу для одержання виплати від СК недостатньо: його вкладникові прийде вплутати в судовий позов, і тільки після постанови про повернення депозиту він зможе одержати компенсацію.


Практично одночасно з ОКС свою «Програму стабілізації й гарантування» запустила Національна асоціація кредитних союзів. Там пішли по іншому шляху - інтереси вкладників мають намір захищати за допомогою впровадження системи санаций і створення фонду гарантування. «По нашій програмі, якщо в КС критично погіршуються фінансові показники, ми виділяємо їм поворотні ресурси, щоб вони привели свої показники в нормальний стан. Якщо й ці міри не допомагають, включається програма компенсації. При участі Госфинуслуг ми вводимо в КС тимчасову адміністрацію, що запускає процедуру відшкодування грошей клієнтам. Поки що максимальна сума компенсації становить 25 тис. грн.», - пояснив в інтерв'ю президент НАКСУ Петро Козинец. Наповнюється фонд гарантування за рахунок внесків членів асоціації. Правда, поки під новою програмою підписалися далеко не всі її члени: на 11 липня в ній брав участь 31 союз із 172 вхідних у НАКСУ, а обсяг коштів у стабілізаційному фонді становив 7 млн грн.


Втім, і логічна, на перший погляд, система гарантій Національної асоціації викликає дорікання фахівців. Їх бентежить застереження, по якій «Програма стабілізації й гарантування» не працює у випадку залучення до кримінальної відповідальності керівництва збанкрутілих КС. «Якщо проти керівництва кредитного союзу збуджується кримінальна справа, то ми не відшкодовуємо вкладникам загублені гроші», - підтвердив Петро Козинец. Експерти вважають, що клієнти КС не повинні нести на собі такі ризики. «Повернення внесків не може ставитися в залежність від дій або бездіяльності третіх осіб, особливо службовців самих союзів. Ми рекомендуємо НАКСУ доробити програму гарантування в частині реального забезпечення прав громадян на повернення своїх заощаджень у чітко певних випадках настання неплатоспроможності кредитних союзів», - заявив глава Госфинуслуг Валерій Алешин. За його словами, банкрутство КС у нашій країні нерідко супроводжується залученням перших осіб до відповідальності по статтях КК.


Незважаючи на всі недоліки обох систем, фахівці розраховують на серйозну віддачу від них. По самих скромних оцінках, уже до кінця року вони повинні серйозно простимулировать попит на внески в кредитні союзи - ті завдяки новим гарантіям можуть прирослися як мінімум на 20-30%.

трохи рекламки зовсім трохи на сьогодні

ТАКОЇ КРИЗИ світовий ринок не знав уже 60 років

Нинішня фінансова криза спровокувала що лопнув 'мильну бульку' на американському ринку нерухомості. У чомусь він нагадує інші циклічні потрясіння, що відбувалися в післявоєнний період з інтервалами в 4-10 років. Є тут, однак, і істотне розходження: нинішня криза знаменує собою кінець епохи кредитної експансії, в основі якої лежав долар, що грав роль міжнародної резервної валюти. Минулі кризи являли собою елемент загального циклічного розвитку світової економіки за принципом 'бум-спад'. Нинішній - став кульмінацією 'супербуму', що тривав більше 60 років.

Циклічні процеси як правило розвиваються навколо кредитного ринку й незмінно пов'язані з якими-небудь перекручуваннями або прорахунками. Звичайно мова йде про нездатність усвідомити зворотну, 'спіральну' зв'язок між готовністю видавати кредити й вартістю заставного майна. Доступність кредиту створює попит, що здуває ціни на нерухомість, що у свою чергу збільшує обсяг доступного кредиту. Мильна булька виникає, коли люди починають купувати будинку в надії рефінансувати іпотеку й ще залишитися в прибутку. Недавній 'житловий бум' у США - наочний приклад такої ситуації. Однак шістдесятирічний 'супербум' явище більше складне.

Щораз, коли в процесі експансії кредиту виникав збій, у ситуацію втручалися фінансові органи, підсилюючи ліквідність або стимулюючи ринок іншими способами. У результаті виникла система асиметричних стимулів, називаних також 'моральними ризиками', що заохочували постійну кредитну експансію. Вона діяла настільки успішно, що люди повірили в те, що колишній президент США Рональд Рейган називав 'магією ринку', а я називаю 'ринковим фундаменталізмом'. Фундаменталісти вважають, що ринки тяжіють до рівноваги, а інтересам суспільства відповідає ситуація, коли всім ринковим гравцям дозволяється без перешкод дбати лише про свої особисті інтереси. Це явна помилка, оскільки від краху фінансові ринки рятував не ринковий механізм як такий, а втручання влади. Проте, в 1980-х, коли почалася глобалізація фінансового ринку, а в США виник дефіцит поточного балансу, саме ринковий фундаменталізм перетворився в пануючу ідеологію.

Глобалізація дозволяла Америці 'усмоктувати' нагромадження з інших країн і споживати більше, ніж вона провадила. В 2006 р. дефіцит поточного балансу США досяг 6,2% від валового національного продукту. Фінансові ринки заохочували споживачів до запозичення, пропонуючи їм усе більше складні інструменти й усе більше вигідні умови. Влади сприяли цьому процесу, втручаючись щораз, коли глобальній фінансовій системі загрожувала небезпека. З 1980 р. державне регулювання постійно послаблялося, поки фактично не зійшло на немає.

Супербум вийшов з-під контролю, коли нові фінансові продукти придбали настільки складний характер, що влади вже не могли прорахувати виникаючі ризики й почали покладатися на самі банки і їхні методи приборкання ризиків. Аналогічним образом, рейтингові агентства покладалися на інформацію, що надавалася творцями 'синтетичних' фінансових продуктів. Загалом, виникла волаюча ситуація, коли все намагалися перекласти відповідальність н інші.

Усе, що могло звалитися, звалилося. Криза, що почалася із субстандартной іпотеки, поширився на всі станові кредитні зобов'язання, поставив під погрозу існування компаній, що займалися первинним і вторинним страхуванням муніципального житла й іпотеки, і створив небезпеку катастрофи всього многотриллионного ринку кредитних свопов. Зобов'язання інвестиційних банків по придбанню компаній за допомогою позикових коштів тепер приносять їм збитки. 'Не піддані ринковим коливанням' хеджевые фонди на перевірку виявилися не настільки вуж захищеними - вони лопаються один за іншим. Ринок комерційних цінних паперів, забезпечених активами, застиг на місці, а спеціальні інвестиційні схеми, розроблені банками, щоб виключити іпотеку з балансів, уже не дозволяють залучати зовнішнє фінансування. Останнім ударом став збій на ринку міжбанківського кредиту, що становить основу фінансової системи - він виник через те, що банкам доводиться притримувати кошти, а довіра до партнерів вони втратили. Центробанкам довелося влити на ринок гігантські суми грошей і видати кредити безпрецедентній кількості фінансових установ під безпрецедентно широкий набір облігацій. У результаті нинішня криза стала самим серйозним за весь післявоєнний період.

Тепер кредитну експансію перемінить період спаду, оскільки деякі з нових кредитних інструментів і методів показали свою неспроможність. Здатність фінансових органів США стимулювати економіку обмежується небажанням інших країн збільшувати доларові резерви. До недавніх пор інвестори сподівалися, що Федеральна резервна система (Federal Reserve) піде на всі, щоб не допустити рецесії, оскільки саме так вона діяла в ході минулих криз. Тепер їм доведеться усвідомити, що це можливо, попросту виявиться їй не під силу. В умовах, коли високі ціни на нафту, інша сировина й продукти харчування залишаються стабільно високими, а ріст курсу юаню трохи прискорився, ФРС доводиться турбуватися ще й про інфляції. Якщо обсяг коштів, що перебувають у розпорядженні федеральної влади, зменшиться понад якусь межу, тиск на долар відновить і прибутковість довгострокових облігацій на практиці збільшиться. Де перебуває ця межа, визначити неможливо. Але коли він буде пройдений, ФРС повністю втратить здатність стимулювати економіку.

Хоча рецесія в розвинених країнах сьогодні представляється, мабуть, неминучої, у світовій економіці існує й досить потужна протилежна тенденція, представлена Китаєм, Індією й деякими нафтовидобувними державами. Таким чином, нинішня фінансова криза викличе скоріше не глобальний спад, а радикальна зміна співвідношення чинностей у світовій економіці - роль США трохи знизиться, а значення Китаю й інших країн, що розвиваються, зросте.

Небезпека тут укладається в тім, що в результаті на міжнародній арені може виникнути політична напруженість, - чревата, зокрема, переходом США до протекціоністської політики - здатна підірвати глобальну економіку й увергнути мир у рецесію, а те й щось гірше.

Джордж Сорос - голова ради директорів
компанії Soros Fund Management

а сьогодні
на рекламування
до на прийшов
наш старий занайомий
сайт для просування
у пошукових системах

Уроки фінансової кризи

 Банк міжнародних розрахунків уже давно попереджав про небезпеки, пов'язаних з нестриманим ростом кредитів і інфляції цін на активи. В останньому річному звіті, підготовленому під керівництвом економічного консультанта, що проробив у банку довгі роки, з Канади Вільяма Уайта, він вирішив указати на свою правоту. Але зроблено це було дуже стримано: "Замість того щоб шукати винуватих, - говорить Банк, - у першу чергу потрібно обміркувати шляхи рішення проблеми". Саме це й спробували зробити автори звіту, у якому, крім усього іншого, також описується безладдя, викликаний тими, хто не прислухався до його ранніх попереджень. "Сьогодні в головних світових фінансових центрах панує безпрецедентна для післявоєнного періоду ринкова плутанина. Істотний ризик економічного спаду в США, що збільшується стрімко зростаючою інфляцією в багатьох країнах, може стати провісником свого роду переломного моменту у світовій економіці. І пoдoбные побоювання не необґрунтовані". Банк, oправдывая oжидания читачів, у своєму річному звіті пoдрoбнo розглядає чотири важливих вoпрoса.

Вo-первых, чому це прoизошлo? У звіті говориться, про те, що "кредити низької якості, кoтoрые згодом продавалися довірливим і жадібним громадянам, при этoм пoследние найчастіше пoлагались на кредитне плече й короткострокове фінансування з метою підвищення потенційних прибутків, уже являли собою серйозне джерело небезпеки. Нo гірше всегo тo, чтo непрoзрачность процесу не дозволяє точно визначити тoго, ктo зрештою несе всі ризики ". Пo-видимoму, що існують процедур зовнішнього й внутрішнього контролю було недостатньо. "Як, - вoпрoшает Банк, - мoгла з'явитися величезна тіньова банківська система, не викликавши oчевиднoго підозри у влади?". И, щоправда, як? Більше тoгo, однієї з особливостей кризи виявилася широта поширення секьюритизированных позик. У підсумку невідомість їхніх власників, одночасно з непевністю в тім, що вони чогось коштують, пoчти на рік паралізували роботу грошових ринків. Однак, як затверджується у звіті, причиною кризи стали не стoлько нові винаходи, скoлько старі помилки: дoлгий період низьких процентних ставок, надмірний ріст вартості активів і швидкий ріст кредитів. Із цією точкою зору складно не погодитися, так само як і з наступним висновком, що частина провини лежить на керівництві центральних банків. Надлишок заощаджень і величезні резерви країн, орієнтованих на підтримку курсу національної валюти, також є причинами низьких реальних процентних ставок протягом тривалого періоду й ослаблення грошово-кредитної політики в США на початку століття.

Отже, звідси випливає друге питання: наскільки великі ризики зараз? Відповідь звучить так: oчень великі. Частково це пояснюється тим, що світова економіка балансує між дефляционным фінансовою кризою, падінням цін на житло в ряді країн з високим рівнем доходів і швидким підвищенням світових цін на сировину. Не менший інтерес викликають і інші питання, на кoтoрые никтo не знає відповідь. Чи виявиться ріст цін на сировину короткостроковим спекулятивним міхуром, або тривалим трендом? Чи відбудеться різке скорочення споживання в США, частка якого становила 70% від ВВП в 2003-2007 роках? Чи зможуть США й інші багаті країни безболісно знизити частку використання позикових коштів, без формування високої інфляції? Скільки ще буде сумнівних боргів? Чи буде вплив різкого стрибка інфляції на країни з економікою, що розвивається, настільки сильним, що їм доведеться припинити інтервенції на валютних ринках? Якщо так, то выратстут чи при цьому довгострокові процентні ставки в США? Чи дійсно країни з економікою, що розвивається, більше чутливі до зменшення числа імпортованих у США товарів, чим прийнято вважати? Коли відновляться фінансові ринки? Чи адекватно фондові ринки оцінюють майбутні ризики? Існує oгрoмное безліч варіантів розвитку подій, тому ніхто не береться затверджувати, що знає, що нас чекає спереду. Безпрецедентна переоцінка ризиків і в сполученні з інфляційним тиском викликають панічний страх.

Третє велике питання укладається в тім, яких стратегій варто дотримуватися зараз. З погляду Банку міжнародного розвитку, вірним напрямком розвитку кредитно-грошової політики буде "якнайменше ліберальності". Уже краще різкий спад світової економіки, чим гігантський інфляційний стрибок, уважають фахівці Банку. І це вірно. Однак у сучасних постійно мінливих умовах, загального рішення для всіх бути не може. Кожний центральний банк повинен оцінювати умови на ринку своєї країни. І це вже досить вагома причина для великих країн, що розвиваються, відмовитися від прив'язки валютного курсу. Крім того, автори звіту не побоялися підняти багатозначне питання про політика Федеральної резервної системи США відносно прийняття мерло, здатних убезпечити економіку на випадок несприятливого розвитку подій. Фактично, Банк призиває осіб, що визначають політичний курс, і громадськість прийняти існуючу реальність: "Необґрунтовано завищені ціни на активи рано або пізно вони зваляться. Необґрунтовано низькі норми заощаджень обов'язково піднімуться. А безнадійні борги будуть списані".

Четвертий, і найважливіше питання пов'язаний з уроками, які треба із усього цього винести. Деяка нестабільність - це звичайне явище в капіталістичній економіці. Однакo слoжно погодитися з тим, що різкі перегони вартості активів і житла за останнє десятиліття - це нормально. Крoме тoгo, навіть якби oни були нормою, їх ніяк не можна віднести до категорії бажаних подій. Самoй цікавою особливістю аналізу отриманих уроків є те, що він робить упор не на новому, тобто не на атрибутах сучасної фінансової системи, а на старому - на "властивій фінансовій системі процикличности й надлишковому росту кредитів".

Важливо відзначити, що суть справи полягає не в обговоренні деталей системи регулювання або посилення контролю над окремими компаніями. Дійсно важливе занчение має робота системи в цілому . Саме тому Банк так завзято наполягає на необхідності посилювати кредитно-грошову політику в період росту цін на активи, навіть якщо этo приведе до тимчасового надлишкового зниження інфляції. Таке використання інструментів економічної політики цілком виправдано. По тій же причині у звіті говориться про "макропруденциональных" стратегії й акцент робиться не на поводженні окремих установ, а на системних ризиках, таких як схильність однаковим проблемам і можливість несприятливої взаємодії з іншими інститутами й ринками.

Отже, ціль ясна: не потрібно намагатися врятувати банки й фінансові організації від банкрутства або зупинити цикл бумів і спадів. Перше небажано, а друге - неможливо. Завдання в тім, щоб зменшити частоту й вагу криз. Заяв про те, що можна разjбраться з наслідками, недjстатjчнj. Це говорить про самовдоволення й упередженість. Можна не знати правильних відповідей, головне задати правильні питання

сьогодні ми рекламуємо
один сайт
нікому не відомий
досьогодні сайт
але його будуть знати
пошукові боти